уривок з "Наважившись, або голубий фенікс"

Вона рвала на собі волосся.
Сидячи у туалеті, де її точно ніхто не бачить, вона трималася руками за голову. Вона вважала себе нікчемою. Підвівшись, тримаючись за трубу в стіні, вона беззвучно кричала на своє відображення:
«ненавиджу тебе!тупа!дурна!нічого не варта!»
Емоційний стресс викликаний незрозуміло чим. Та, насправді, вона була щаслива. Ось вони – емоції.
Вона відчуває. У неї вогняні щоки. Вона плакала. Її очі були налиті червоним, вуста розпухли і потріскались, та вона продовжувала кричати Вийшла, вже вмита і заспокоєна. Вона перестала вести себе безглуздою
Можна ставити крапку.
Спокійність її врятувала. «треба було написати що закохана? У статусі у соц.. мережі, чи що?
Він цікавився у кого. Нащо воно йому? У нього дівчина, як виявилось. Вони цілувались. А гидотно мені, ніби він вже цілував мене саму. Після неї. Гидота.» - її думки були абстраговані і спокійні.
Голубі, крижані, феніксові.
Вона на хвилю лише вловила необхідний настрій. Того що відбувалось, і майже одразу забула.
Це- не кохання. Чи є це двостороннім? Фенікс його зна..
«навіщо він тобі взагалі?»- само опитування призводить лише до страждань, дівчино, припини.
«просто мені з ним так легко… і ніхто мізки не виносить.. все що не скажу, його цікавить.. я як ніколи є собою. Повністю і цілком.» це було для неї надто незвично. Тому це її приваблювало. Він її розумів. Вона його розуміла. Це було захоплююче. Просто захоплювало її як лавиною.
Ніяких відносин не хотіла. Це точно.

Щось неймовірне здатна вселяти музика у людину.. підіймає той осад, ті почуття, відчуття.. все.. щоб не піднялося б само за необхідних обставин.це просто фантастично. музика - принада меломанів.. особливо що кайфують він неї не показушно, а душею.. коли воно всередині тебе рухається.. і кричить. кричить тобі - ооооууууЕЕЕАА!!))

Читаємо

http://www.lovi-moment.com.ua/novyny-vnz/zagalni/9655-2011-09-11-10-37-29.html

Незрозуміле

Не розумію що зі мною. Треба, треба, треба! багато чого.. та всередині щось ВЖЕ ПЕРЕВЕРНУТЕ. Щось, що треба повернути.. але мля, ЩО повертати??? все ж чудово наче? чого не вистачає?
Все є, немає нічого катастрофічного А може я сама шукаю собі пригод на одне місце лише аби повернути хоч якісь негаразди, бо все занадто добре??
Так! це воно.. Ох блін, не думала що таке можливо відчувати.. здавалося абсурдністю.
То що ж робити? перегрузити себе завданнями не виходить. Реакція організму майже відразу- спати. Навіть коли треба сісти працювати чи щось робити, я вже не можу з легкістю перебороти себе і щось робити.. відразу засинаю.. щось не те.. зовсім не те..
Треба розпочати розслідування ...

Втомлюваність від неочікуваного..

Перші два тижні будуть тянутися довго

ХхХ

падаюча із неба шофа, чи пакет із цукром співає вологою.

Заварюю собі свій псевдо шоколадний чай і думаю над тим,що з ним сталося... таке часто буває. Проте наче без причини.. Вчора все було добре, і сьогодні як прокинувся- подзвонив, значить точно було все добре. Намагаюсь не зациклюватись на цьому всьому. Мама спалила чайника. Запрацювалася.. перші дні осені почались у мене з.. а з чого почались-то? не знаю. Для мене світ, як після відновлення, не зчвичний, та не дивний.. якийсь такий, наче все змінилося, та не люди у ньому. вони все сприймають як належне..
Треба дописувати роман.. треба доробити практику. Мальонка! я майже закінчила з аудіозаписом!
ввечорі йдемо на дійство "Планета Лема", на софійку.. цікаво напевне.
Кольори кудись тікають.. всередину. не від мене. наче вони є тільки в мені..


цикл "субботні думки надвечір"
чи губимо ми своє життя, чи його гублять оточуючі?